Українська православна церква

Храм різдва пресвятої богородиці села микуличі

Бородянського благочиння макарівського вікаріацтва

Церковний календар

Витяг із книги  «Літопис рідного краю  - Бородянщина»,

                                                                         Київ, 2002 рік

400                                                                                           Історичні нариси

Микуличі

Cело Микуличі розташоване на південний захід від райцентру за 15км. На 1 січня 2001 р. населення складало 2641 чоловік.

Микуличі — одне з найстаріших поселень нашого краю. Перша писем­на згадка про це село датується початком XVст. В «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России» вміщено документ за 1415 рік, в якому вперше згадується село Микуличі в переліку володінь Київського Софійського монастиря:

Запись о денежних и медових данях, взимаемых с Киевской Со-фийской митрополичей отчины:

«... А се Софийские люди дань дают на празник пречистой Бо-гоматери... У Микульчичах ведро меда дают»'.

 

В історичних документах Микуличі згадуються також в середині XV ст., коли після приєднання Київської землі до Литовської держави князі почали роздавати своїм підлеглим землі у довічне володіння.

 

Перші спогади про Микуличі зустрічаються в привілеї Олексан­дра Володимировича, князя Київського [1443 — 1455 рр.], яким князь цей жалує Микуличі в 15 ст. Михайлу Юрійовичу зі Сквири, Половцю, разом з Коленцями на Тетереві та Глібівкою на Ірпені *.

 

На думку всіх дослідників, свій початок село бере ще за часів Київської Русі. Доказом цього є стародавні кургани та залишки городищ, датовані княжою добою, та народні перекази.

 

Згідно місцевих переказів, засновниками Микулич та Мироцького були люди простого звання Никон Лешук та невідомий на ім'я Глушко, які після розорення ордою старого села перші посели­лись на цьому місці.

Урочище, де до розорення стояло поселення, дотепер нази­вається Старим селом. Там же, на місці, де ручай Орлянка впадає в річку Рокач, знаходиться замок, чи містечко, обкопаний глухим ровом3.

 

Український історик і археолог В. Антонович дослідив в урочищі Козинецька Киянка побіля села групу з 5 курганів, деякі з яких датовані до­бою Київської Русі4.

Великим землевласником на початку XVIст. була православна церква, маєтки якої постійно збільшувались внаслідок дарувань князів та маг­натів.

По закінченні роду Половців, Микуличі перейшли до Немиричів. Але Немиричі не мали достатніх засобів, щоб по-господарськи опа нувати цей маєток, внаслідок чого Микуличі були привласнені Київськими митрополитами як складова частина їх Радомисльських володінь.

 

1 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т.1, СПб., 1863, с. 37.

2 Похилевич Л. Сказание о населенньїх местностях Киевской губернии, К., 1864, с. 96.
8 Там само.

4 Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии. М. 1895.

 

401                                                                                           Історичні нариси

 

З посиленням впливу уніатської церкви за влади польської шляхти землі знаходились у володінні уніатських митрополитів доти, поки в кінці ХУПІст. Правобережна Україна не була приєднана до Росії.

Коли церковні та казенні маєтки приєднаних від Польщі областей роздавались вищим чиновникам, то Микуличі з Мироцьким, Пилиповичами, Бабинцями, Пороскотенем та інши­ми [селами] були подаровані дійсному таємному раднику гра­фу Карлу Сакену, який служив у Ліфляндії чи Курляндії. По смерті його маєток дістався камергеру Івану Христофоровичу фон-дер Остен-Сакену, який помер у 1853 році. Він похований по настоятійному розпорядженню побіля Микулицької па­рафіяльної церкви, дарма що за віросповіданням був лютерани­ном2.

Після смерті Івана Сакена Микулицький маєток дістався його сину ге­нерал-майору графу Карлу Остен-Сакену. На той час в селі проживало 767 чоловік. До маєтку Сакена входили також села Мироцьке. Пилиповичі та Буда Бабинецька з загальною площею 1354 десятини, більшу  частину якої займали ліси. Головна контора Микулицького маєтку разом з будин­ком власника знаходилась у Мироцькому3.

Після проведення у царській Росії земельної реформи 1861 року та ска­сування кріпацтва селяни всього Микулицького маєтку придбали у власність за викупним договором 1863 р. 2085 дес. землі за 69663 руб.4

У 60-х роках Микуличі були центром Микулицької волості Київського повіту. До складу Микулицької волості входили такі села: Микуличі, Ми­роцьке, Буда Бабинецька, Пилиповичі та Пороскотень5.

В статистичних відомостях по Микулицькій волості за 1866 рік вміще­но дані про населення Микулич (на той час в селі налічувалось 146 дворів і проживало 850 чоловік населення):

Племена: малороси 416 426 великороси „ „ поляки „ ,, євреї „ „ німці „ „ французи „ „ дворян „ „ духовенства 11 6 міського стану 6 7

 

1 Клепатский. П. Г. Очерки по истории Киевской земли, т.1, Одесса, 1912, с. 368.

2 Похилевич Л. Сказание о населенньїх местностях Киевской губернии, К., 1864, с. 96.

3 Там само.

4 Там само, с. 722.

5 КОДА, ф. 1061, оп. 1, спр. 38.
26—1-3946

cелян-

власників 378 385

військов. станів 24 33'

  

402                                                                                           Історичні нариси

 

       У 1873 р. маєток був проданий нинішній поміщиці, дружині київського купця Євдокії Осипівні Астаховій. Маєток цей при се­лах Микуличі, Мироцьке, Пилиповичі та Бабинська Рудня вклю­чав в себе 2598 дес. орних і сінокосних земель та 8646 дес. лісової. З 1880 р. знаходиться в заставі Міжнародного банку на суму 65 тис. металевих руб., які були позичені Астаховій2.

 

На середину 80-х років село зросло:

Жителів обох статей [в Микуличах]: православних 1050, да в селі Мироцькому, яке лежить нижче за 2 версти по тому ж ручаю 582; римської віри 5 чоловік та євреїв 40. По ревізії, проте вва­жається в Микуличах 314, а в Мироцькому 205 із сукупним наділом у 2085 дес, разом із селянами сіл Пилиповичі та Бабинської Буди, та річним платежем за нього викупу 3809 руб. 13 коп.3

 

За даними Київського статистичного комітету станом на 1 січня 1900 ро­ку в селі було 317 дворів з населенням 1635 чоловік. Крім основного занят­тя — хліборобства, селяни займалися перевезенням у Київ і перепродажею по найму дров та лісоматеріалів (від чого мали 3000 руб. річного прибутку).

В селі знаходились церковнопарафіяльна школа на 30-35 учнів, яка бу­ла відкрита у 1897 р., одна винна і п'ять бакалійних лавок, волосна ап­тека, два вітряних млини і дві кузні. На все село був один фельдшер та дев'ять бабок-повитух. Найближча поштово-телеграфна контора була роз­ташована за 15 верст у Гостомелі.

 

У Микуличах налічується землі 5191 дес, із них належить: поміщикам 3342 дес, церквам 56 дес, селянам 1687 дес та іншим станам 104 дес. Село належить поміщику Сергію Павловичу фон Дервізу. Господарство у маєтку веде Федір Федорович Мухортов".

 

Недалеко від Микулич був хутір Старе Село. У 1900 р. у ньому налічу­валось 16 дворів і проживало 125 чоловік.

На початку ХХ ст. землі Микулич належали поміщику Кулику. До ньо­го землею володів Здановський, у власності якого був також винокурний завод, згодом проданий Кулику. В ці роки у селі було декілька заможних селян — Олександр Савура, Лаврін Тищенко, які володіли великими наділами землі. Серед місцевих підприємців виділялись Житомирські та Кімельфельди. Вони мали лавки, продуктові склади у Немішаєвому, пе­карні, бойні. Закупкою і продажем лісу займався купець 1-ї гільдії Дубинський.

1 КОДА, ф. 1061, оп. 1, спр. 70.

2 Похилевич Л. Уездьі Киевский и Радомьісльский. Статистические и исторические заметки.
К., 1887, с. 39.

3 Там само.

4 Список населенньїх мест Киевской губернии. К., 1900, с. 134.

 

 

403                                                                                           Історичні нариси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4-й випуск Микулицької неповної середньої школи 1936 р.

Микулицькі землі входили ще до маєтку Ф. І. Поллака. Його землі складались в основному з великих лісових масивів. Поллак мав у Києві ковбасню, лазню на Жилянській та кілька будинків.

 

У селі була розташована економія поміщика Кулика, в господарських приміщеннях якої утримувались коні, корови, птиця і навіть пави. Маєтком керував Животовський.

 

При будівництві у 1900 р. залізниці Київ — Ковель, яка проходила че­рез микулицькі землі, селяни приймали активну участь у будівельних ро­ботах. Із введенням у дію дільниці Київ — Немішаєве («35-а верста»), жи­телі отримали змогу працювати в Києві та інших місцях.

 

Церква в Микуличах була споконвіку. В середині XIXст. в селі стоя­ла дерев'яна церква:

 

Церква Святої Богородиці, дерев'яна, 5-го класу, землі має 42 дес, поставлена у 1782 році. До її побудови на тому самому місці теж  стояла  дерев’яна  церква,  яка  згоріла  за  10 років  до  те­перішньої.   Із   Микулицьких   священників   минулого   століття відомі довготривалістю свого перебування в парафії: Леонтій Клаткевич до 1749 р. Григорій Рубанович до 1777 р. Іван Татаровський зі 777 р.1 У 1907 р. у Микуличах розпочали будувати цегляну церкву, на яку пішло 42 тис. рублів золотом. Керував будівництвом підрядчик Голубенко.

1 Похилевич Л. Сказание о населенньїх местностях Киевской губернии, К., 1864, с. 96. 26*


404                                                                                           Історичні нариси

 

    Зі старої дерев'яної церкви збудували нове приміщення церковнопа­рафіяльної школи та будинок для священника.

Про село Микуличі напередодні Першої світової війни маємо свідчен­ня в одному із статистичних видань того часу:

Микуличі село Гостомельської волості. Жителів 1635. Священник Залуцький Леонтій Ігнатович. Школа церковнопарафіяльна. Бакалія 6 чол. Винна лавка № 89. Мануфактура 1 чол.

Споживче товариство службовців Півд.Зах. залізниці, відділ магазину1.

З поваленням самодержавства на селі повним ходом розпочалось са­мовільне захоплення землі та розграбування маєтків. За свідченням на­чальника Державної варти Київського повіту від 1 липня 1918 р., маєток Поллака у селі Микуличі був повністю розгромлений2.

 

З приходом більшовиків до влади у Микуличах був утворений рево­люційний комітет, який очолив Максим Шульга. До складу ревкому та­кож входили Іван Рипіцькии та Микита Кривенко. Нова влада в першпіу чергу конфіскувала поміщицьку землю і почала наділяти її жите­лям села. Панську землю ділили Оксентій Атаманчук та Марія Перевозник. Серед активістів-землемірів були також Денис Ве­рета та Давид Сивура.

 Селяни Микулич приймали участь у звільненні села від денікінської Білої армії. Був ут­ворений партизанський загін на чоліз Максимом Кравченком. Ра­зом з ним були Іван Андрієнко, Микита Кравченко. Захар Мель­ник, Микола Карпенко, Потап Цоколенко. Активним організато­ром радянської влади у селі був Остап Перевозник. Перший голо­ва Микулицького ревкому Мак­сим Шульга на той час воював у Червоній армії і загинув у 1920 р.

Відкриття меморіальної дошки з іменами загиблих микуличан. Пе­ред земляками виступає генерал-майор Н. П. Корнієнко. 1965 р.

1   Весь Юго — Западный край. К. 1913, с. 462.

2   Документи о разгроме германских оккупантов на Украине в 1918 году, 1942, с. 107.

 

405                                                                                           Історичні нариси

 

     У 1922 р. головою ревкому в селі був Тит Цоколенко. У 1924 р. був ут­ворений комнезам та комсомольська організація. Серед перших комсо­мольців були Тиміш Кравченко та Сергій Пилипчук. Микулицька школа розширилась до п'яти класів. В хаті-читальні відкрили лікнеп, де негра­мотні селяни вчилися читати та писати.

У 1924 р. в Микуличах налічувалось 507 дворів і проживало 2087 чо­ловік. Землі складали: садиби — 138 дес, орна земля — 1150 дес, сінокіс — 317 дес.1

До 1920 р. Микуличі входили до складу Гостомельської волості, на­ступні три роки — до складу Ворзельської волості. Після адміністративно-територіальної реформи 1923 р. Микулицька сільрада (Микуличі, Тартак, Старе Село та Шевченкове-Немішаєве) входила до Гостомельського району. З 1927 р. у зв'язку з ліквідацією Гостомельського району — Микуличі ра­зом із Мироцьким, Козинцями, Діброво-Ганнівкою, Немішаєвим, Клавдієвим, Блиставицею ввійшли до Бородянського району.

У 1929 р. в Микуличах організували колгосп, в якому в перший рік бу­ло 18 чоловік. Першим головою колгоспу був Василь Мусійович Атаманчук (у 1943 р. його стратили фашисти).

Розбудова колективного господарства в Микуличах, як і у всіх селах району, розпочалася з терору проти заможного селянства. Заможників бу­ло розкуркулено, майно і хати були выдыбраны, а ъх самих разом sp сімями вислано за межі України. Серед розкуркулених микуличан були Андрій Іванович Чередниченко, Акулина Варфоломіївна Чередниченко, Лаврін Кіндратович Тищенко.

 

 

 

Микулицький колгосп «Україна». На подвір'ї свиноферми. 60-і роки.


1КОДА, ф. Р-353, оп. Іспр. 1209, арк. 71.

Кіндратович Тищенко.

 

406                                                                                           Історичні нариси

Шляхом тиску і репресій колгосп було організовано, і на 1932 р. він являв собою солідне господарство з великою кількістю конфіскованого ре­маненту та тяглової сили. Був навіть трактор, який дістався ще від розг­ромленого маєтку. Першою трактористкою у колгоспі була Катерина Кри­венко.

У 30-х роках у колгоспі сіяли жито, овес, ячмінь, просо, гречку. З 1935 р. почали вирощувати коноплі та льон. Землю обробляли, в основному, кінною силою — були кінні молотарки, сівалки, жатки. Напередодні війни у колгоспі вже було 3 трактори та 2 молотарки МК — 1100.

Під час окупації району німецько-фашистськими загарбниками микульчани приймали активну участь у партизанському русі. Серед парти­занів були П. Я. Бондаренко, Д. С. Савура, А. Я. Титенко, І. В. Сліпченко, В. Ю. Білоус, К. О. Кузьменко, І. Т. Мирончук, А. М. Приймаченко.

Окупанти у 1942 р. розстріляли 6 комуністів села, серед них О. Кіхтенко, А. Гончаренко, М. Хорунжий, Іванов. Було проведено 4 набори людей на роботи в Німеччину. Всього було насильно вивезено 200 чоловік. На­чальником куща поліції в селі був місцевий Кирило Гончаренко.

 

Футбольна команда колгоспу «Україна» чемпіон і володар кубка Бородянсько-го району 1967 — 1968 років. Другий праворуч керівник спортклубу В. Нерода,


Микуличі були звільнені 6 листопада 1943 р. частинами 1-го гвардійського кавалерійського корпусу генерала В. Баранова. Велику ціну заплатили микуличани у Другій світовій війні. 204 чоловіки загинуло на фронтах, серед них і молодий хлопець з Микулич Герой Радянського Со­юзу Василь Яковенко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Футбольна команда колгоспу «Україна» чемпіон і володар кубка Бородянсько-го району 1967 — 1968 років. Другий праворуч керівник 

 

407                                                                                           Історичні нариси

 

Після звільнення від німецьких окупантів розпочалася відбудова села. В колгоспі «Україна» було відбудовано та збудовано заново 35 об'єктів за­гальною площею близько 30 тис. кв. м. В тому числі збудовано: зерносхо­вище на 1000 тонн, телятник, льонопереробний пункт, 4 ферми великої рогатої худоби та інше. Самовіддана праця колгоспників дозволила швид­ко досягнути довоєнного рівня виробництва сільгосппродуктів.

У 1954 р. у колгоспі утримувалось 800 голів великої рогатої худоби, в тому числі корів — 260, свиней — 830, існувала велика птахоферма. На полях вирощувалася також картопля та інші овочі. Зокрема, у цьому ж році з площі 200 га було зібрано 6 тис. ц картоплі. З кожним роком у кол­госпі покращувалась робота:

Виробництво сільськогосподарської продукції у 1955 р.: зернові — 6 ц з гектара, картопля — 56 ц з гектара,

м'ясо (на 100 га сільськогосподарських угідь) — 7,6 ц, молоко — 167,2 ц.

Виробництво сільськогосподарської продукції у 1962 р.: зернові — 13,3 ц з гектара, картопля — 94 ц з гектара,

м'ясо (на 100 га сільськогосподарських угідь) — 56 ц, молоко — 323 ц.

Розширювалась матеріально-технічна база колгоспу, продовжувалось будівництво нових господарських споруд. В той же час поступово покра­щувалось життя і самих колгоспників. За період 1946 — 1964 роки в селі було збудовано 320 нових будинків. У сільському клубі активно діяли гуртки художньої самодіяльності — музичний, драматичний, співочий. При колгоспі був створений спортколектив у складі 150 чоловік, який на районних змаганнях неодноразово ставав переможцем. У 1967 р. колек­тив фізкультури Микулицького колгоспу «Україна» було визнано найкра­щим в області. Керівником спортколективу був Володимир Нерода, член збірної України з легкої атлетики у 60-х роках.

На 1 січня 1963 р. в Микулицькій сільраді проживало 3246 чоловік, з них чоловіків — 1415, жінок — 1831. До Микулицької сільради також відносилось село Буда Бабинецька, в якому проживало 663 чоловіки. Із 956 господарств у селі — 163 господарства робітників та службовців, 793 — колгоспників.

У державних і кооперативних підприємствах та установах працювало 857 чоловік, у колгоспі — 600 чоловік. Крім українців, у селі проживало 157 росіян, 45 поляків та 5 білорусів.

На 1 січня 1970 р. в Микуличах проживало 2887 чоловік. Микулицький відділок Немішаєвського радгоспу-технікуму налічував 2,6 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 1,7 тис. гектарів орної землі.

Школа

У 1898 році в Микуличах було відкрито однокласну церковнопа­рафіяльну школу з трирічним терміном навчання. Це була звичайна се­лянська хата під солом'яною стріхою. У 1908 р. з розібраної старої церкви було збудоване нове приміщення школи на тому самому місці, де зараз стоїть старий будинок теперішньої школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Микулицька середня школа. 60-і роки

408                                                                                          Історичні нариси

 

Дерев'яний будинок школи об­клали цеглою. На той час у школі навчалося біля 50 учнів. Дітей учили вчителька Варвара Будякова з Києва та священник Косовський, який ви­кладав закон Божий. У 1905 — 1907 рр. школою завідував Іларій Ко­совський, викладав Григорій Григорович Блощинський.

При радянській владі до самих 30-х років школа була чотирьохрічною, паралельних класів не було. У 1933 р. Микулицька школа стала се­мирічною, а у 1935 р. — середньою. До школи ходили учні з Мироцького, Рубежівки, Козинець, Немішаєвого, Пилипович. У школі в 1930 р. працювало 10 вчителів. Директором школи в 1931 — 1940 рр. працював Тиміш Платонович Костенко. Для безпритульних дітей з 1935 по 1941 рік при школі був інтернат, яким завідував  П. А. Моргун.

Під час німецької окупації школа працювала лише два тижні. Після визволення школа почала працювати з грудня 1943 р. як семирічна. Пер­шим післявоєнним директором була О. А. Лобанова.

З 1958 по 1961 рік школа перейшла на 12-річне навчання на базі Немішаєвського радгоспу-технікуму. Випускники отримували фах зоо­техніка. При школі був створений інтернат для старших класів, де про­живали учні з інших сіл.

У 1963 — 1964 навчальному році в школі навчалось 470 учнів і пра­цював 31 учитель. У вечірній школі навчалось 93 чоловіки і працювало 9 вчителів.

Директори Микулицької школи: 1944 — 1946 рр. — Ю. М. Могилянський,

1947 — 1948 рр. — Т. П. Костенко,

1949 — 1950 рр. — М. Я. Омельченко,

1951 — 1952 рр. — Ю. М. Могилянський,

1953 — 1957 рр. — Т. П. Костенко,

1958 — 1971 рр. — А. О. Яременко,

1971 — 1974 рр. — Зохнюк,

1975 — 1983 рр. — М. І. Кравчук,

1983 — по сьогодні — О. О. Чередніченко.

Храмове свято в Микуличах припадає на 21 вересня в день свята Різдва Пресвятої Богородиці («Друга Пречиста»).

Л. І. Маркова, О. О